Історія справи

Постанова ВССУ від 01.04.2026 року у справі №2-40/11
Ухвала КЦС ВП від 14.04.2020 року у справі №2-40/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 2-40/11

провадження № 61-3359св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкован Олександр Борисович,

заінтересовані особи: Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР», Київська міська державна адміністрація,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована Олександра Борисовича, заінтересовані особи: Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР», Київська міська державна адміністрація,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський ВДВС) Рожкована О. Б. виконати постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-40/11.

Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що 13 грудня 2019 року державний виконавець Шевченківського ВДВС Норка Є. В. відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого у цивільній справі № 2-40/11, однак рішення суду досі не виконане. З моменту прийняття до свого виконання виконавчого провадження державний виконавець Шевченківського ВДВС Рожкован О. Б. не вчиняє дій для виконання рішення суду.

Зокрема, державний виконавець не відвідав місце виконання рішення суду та не впевнився в наявності критих машиномісць (автопаркінгів), хоча заявник просив про це; державний виконавець не склав акт про ознаки злочину та не направив його органам досудового розслідування у зв`язку із наданням недостовірної довідки начальника одного із департаментів Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), чим порушив частину другу статті 76 Закону України «Про виконавче провадження»; до цього часу виконавець не звертався до керівництва житлового комплексу «Покровський посад» з метою отримання інформації про наявність машиномісць у критому автопаркінгу (автопаркінгах); не встановлено вартості машиномісця в критому автопаркінгу з метою накладення арешту на відповідну суму майна, грошей; не накладено арешт на майно та кошти боржника; не встановлено майновий стан боржника (наявність рахунків); не направлено подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника; не подано заяви про роз`яснення виконання рішення суду.

У зв`язку з цим заявник просив скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 11 червня 2024 року у задоволенні скарги відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заявник не надав доказів на обґрунтування обставин, зазначених в скарзі (що він звертався з будь-якими клопотаннями до державного виконавця, зокрема щодо виходу за місцем, вказаним в рішенні суду; не надав доказів, що довідка начальника одного із департаментів КМДА містить недостовірну інформацію; відсутні звернення щодо доцільності звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника та необхідності звернутися до суду із заявою про роз`яснення виконання рішення суду). Крім того, заявлено вимоги про зобов`язання державного виконавця вчинити дії, які він зобов`язаний вчинити згідно з нормами законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року змінив, виклав її мотивувальну частину в іншій редакції.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що вимога ОСОБА_1 зобов`язати державного виконавця Шевченківського ВДВС Рожкован О. Б. виконати постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-40/11 фактично зводиться до зобов`язання вказану особу виконувати ті функції, які вона і має здійснювати на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, відповідно законом не вимагається винесення ще і окремого судового рішення щодо зобов`язання виконавця вчиняти ці ж самі заходи.

За встановлених обставин місцевий суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні вимог скарги, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року й ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що виконання постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-40/11 здійснюються тривалий час. Незважаючи на те що суд встановив бездіяльність державного виконавця, у задоволенні скарги було відмовлено.

У червні та липні 2025 року КМДА подала письмові пояснення, в яких зазначила, що вона не є стороною виконавчого провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 червня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-40/11 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР» (далі - ПрАТ «АБС-УКР») забезпечити ОСОБА_1 машиномісцем у критому паркінгу на вул. Пимоненка, 24, прилеглій до кварталу, обмеженого вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка у Шевченківському районі м. Києва, з переданням цього парко-місця у власність ОСОБА_1 за рахунок ПрАТ «АБС-УКР».

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року виправлено описку, допущену в абзаці третьому резолютивної частини постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, зазначено: «у кварталі, обмеженому вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка у Шевченківському районі м. Києва » замість: « АДРЕСА_2 , прилеглій до кварталу, обмеженого вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка у Шевченківському районі м. Києва ».

На виконання постанови Верховного Суду було видано виконавчий лист та 13 грудня 2019 року постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС відкрито виконавче провадження № 60842792.

З листа Шевченківського ВДВС від 16 грудня 2021 року відомо, що 09 грудня 2021 року на вимогу державного виконавця надійшов лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в якому вказано, що на території, обмеженій вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка у Шевченківському районі м. Києва , відсутні «криті паркінги» або «криті автостоянки», які є об`єктами нерухомого майна.

Постановою від 19 вересня 2022 року державний виконавець Шевченківського ВДВС Рожкован О. Б. наклав на боржника штраф за невиконання рішення суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першої статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах (див. постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 207/3019/17 (провадження № 61-4142св24), від 10 грудня 2024 року у справі № 755/7196/22 (провадження № 61-12242св23) та ін.).

Відповідно до статті 447 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинні на час звернення до суду зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частин другої, тертої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню в разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

За змістом частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, відповідно до наведеної норми права, повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За обставинами цієї справи на примусовому виконанні у Шевченківському Шевченківського ВДВС перебуває виконавче провадження № 60842792 з примусового виконання виконавчого листа № 2-40/11, виданого 29 листопада 2019 року про зобов`язання ПрАТ «АБС-УКР» забезпечити ОСОБА_1 машиномісцем у критому паркінгу у кварталі обмеженому вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка у Шевченківському районі м. Києва , з передачею цього місця у власність ОСОБА_1 за рахунок ПрАТ «АБС-УКР».

Встановивши, що вимога ОСОБА_1 зобов`язати державного виконавця Шевченківського ВДВС Рожкована О. Б. виконати постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №2-40/11, фактично зводиться до прохання суду зобов`язати вказану особу виконувати ті функції, які вона і покликана здійснювати на підставі статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а законом не вимагається прийняття ще і окремого судового рішення щодо зобов`язання виконавця вчиняти ці ж самі заходи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги.

При цьому Верховний Суд враховує, що звертаючись до суду заявник розпорядився своїми правами на власний розсуд та не просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, а просив повторно зобов`язати державного виконавця виконати рішення суду, яке перебуває на виконанні.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані ухвала місцевого суду у незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року, у незміненій частині, та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов